Перед тим, як читати друкопис прозових творів Олекси Мельника, неминуче збагнув таку посутню річ. Проекція роздумів снувалася до площини образу автора якщо не природного, то бодай фотографічного. альфи до омеги чтива, якого підготував не на одну космацьку тайстру,- дистанція доволі довжелезна. Як бути? Змиритися! – читати! Як читальник автор передмови.

Пісні належать не поетам?
Ми покарані за народження?
Світ може бути гарним?

На ці питання знає відповідь Олекса Мельник. Розповість і вам. А ще розкаже про вас. Наприклад – чи варто одружуватись.

«Смішним здавалося усе, і ми сміялися коротких шість місяців, а потім я купив перстені і вона сказала: "Так!". І я перестав сміятися. Здавалося, що одним "Так!" вона забрала у мене всього мене і не залишила ні краплі.»

Когось нагадує? Може, самого себе? ...

У автора цієї книжки є два крила – поезія і проза. Яке з них потужніше покаже час. А поки що він намагається синхронно ними рухати. Тому одне крило допомагає іншому, підсилюючи своєю участю політ в пошуку свого слова, щоб повністю самовиразитись.

Найкраще, звісно, помітні старання автора в поетичному жанрі. Це експромти, де він довірливо відкритий в своїй радості й печалі, ліриці й інвективі, сприймаючи світ в зіткненні добра і зла, їхнього впливу. Він не боїться повірити й розчаруватися, засміятися й заплакати, розлютитися й подобріти...

Прозу Олекси Мельника не можна вкласти в традиційні рамки малого жанру. Вона розкута, повна фантазії і містики, філософських роздумів про суть людського буття. Автор переносить своїх героїв, як космонавтів у просторі між небом і землею, для пошуку істини. Він не оповідає про поведінку учасників дійства, а споглядає їх збоку, використовуючи містично-фантастичні образи перевтілення. Окремі оповідання граничать з казковими сюжетами. Але автор переносить їх в наше життя, випробовуючи їх поведінку в екстремальних умовах...