Минулого тижня у Львові відбулася непересічна подія. Непересічна, бо життєві шляхи багатьох людей, для яких цей захід був би корисний, так і не пересіклися з життєвими шляхами організаторів та учасників семінару «Щоб не уривався фільм…». Даний семінар, влаштований перекладачем Юрком Прохаськом, був присвячений проблемам дублювання іноземних фільмів українською мовою. Доповідачами були два покоління сімейства Лінартовичів. Режисер дублювання Костянтин («Тачки», «Тачки 2», «Пірати Карибського моря» тощо) та його син, актор театру, кіно, дублювання Дмитро (Філ з останньої частини «Піратів…» і багато інших). Обидва виявилися людьми запальними та гостро патріотичними, особливо старшенький (бігав по залі, стрясав повітря кулаками з лютої ненависті до ворогів нашого народу). Тож про проблеми своєї роботи говорили мало, а більше про інші, значно важливіші речі. А найбільше я почерпнув від них надії на те, що українське кіно набирає обертів.
Беззаперечним гедлайнером цьогорічної Fort.Missia-2011 стало Болото. Від продюсерів мокрого одягу та змерзлих ніг. Розведена водою земля була магістральною темою усіх розваг і поневірянь. Ще ніколи мені не доводилося бачити, щоб із таким завзяттям люди місили бруд. Ось і підтвердилася думка, що домінантом української космогонії є культ землі, а вже потім води, вогню, повітря. Усі ці стихії зійшлися недалеко від села Поповичі Мостиського району Львівської області, щоб викрешувати радість із прибулої зі всієї України молоді. Попри холод і болото, мокрі ноги і неможливість засмагати Fort.Missia-2011 залишила переважно позитивні враження, оскільки програма фестивалю була продумана ретельно, а тому ніякі стихійні лиха не могли засмутити поціновувачів українського фестивального руху.
